ОЛЕКСІЙ БОГУШ. СТОРІНКА ПАМ'ЯТІ

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

          Олексій Богуш – воїн  світла і добра

25-річний солдат Збройних Сил України загинув на російсько-українській війні у вересні 2014 р. Олексій Богуш є новітнім символом селища Іршанська, частинкою трудової історії  Іршанського гірничо-збагачувального комбінату. Він залишиться у нашій пам’яті захисником світла і добра.

«Бажаю, щоб усі були добрі!»

Випускники 2005 року Іршанської школи та класний керівник Ольга Миколаївна Кремез написали та закоркували записки із побажаннями на зустріч у 2015 р. Одному  учневі  не судилось побачитись та поспілкуватись у дружній сім’ї однокласників. У випускника Олексія Богуша була поважна причина – він загинув за свободу та незалежність України.  Його «послання у майбутнє»  друзі за іронією долі витягли першим. У записці було написано: «Бажаю, щоб усі були добрі!». З цими словами їх однокласник Льоша пішов у вічність… 

Біографія Олексія Богуша – це коротка життєва мить, яка була насичена добротою, щирістю та відданістю. В Іршанській школі він мав багато друзів та користувався повагою серед однокласників. «Батьки виховали хлопчика працьовитим і відповідальним. Олексій був надзвичайно скромний, готовий завжди прийти на допомогу. Його життєрадісний характер допомагав долати труднощі у складних ситуаціях», – згадує Ольга Кремез.

Після закінчення школи Олексій навчався у Житомирському навчально-курсовому комбінаті. Окрім бажання отримати виробничі спеціальності (електрика, електрогазозварника), він активно займався силовими видами спорту. У турнірі з жиму лежачи на горизонтальній лаві, що проводила обласна федерація пауерліфтингу серед спортивних клубів міста, він виборов третє місце. Згодом, працюючи на філії «Іршанський ГЗК», на  спартакіадах комбінату Олексій займав найвищі місця у змаганнях з армреслінгу (вагова категорія 70 кг): у 2011 р. – друга сходинка, 2013 р. – виборов першість комбінату.

У 2007 – 2008 рр. Олексій проходив строкову службу в Житомирському військовому інституті. Після її завершення, почав працювати за спеціальністю на збагачувальній фабриці №1 філії «Іршанський ГЗК». У трудовому колективі гірників його поважали та цінували. До роботи він відносився добросовісно та відповідально, а поставлені перед ним завдання виконував якісно та вчасно.

«Він був свідомим бійцем».

А потім наступив буремний для нашої держави і усього українського народу 2014 рік. Коли на рідну землю ступила нога ворога,  військовозобов’язаний Олексій Богуш без вагань пішов захищати своїх рідних, друзів, усіх нас. У березні того року Олексій потрапив у першу хвилю мобілізації. Пройшов навчання у військовій частині, що розташовується у місті Бердичеві. Згодом його направляють у зону проведення антитерористичної операції на сході нашої держави. Командир батальйону капітан Євген Луценко вважав солдата Богуша як дуже відповідального та надійного вояка. «У короткий термін освоїв військову техніку та став командиром гармати. Він був свідомим бійцем, який мав на меті йти у цій боротьбі до кінця, щоб надійно захистити цілісність держави і спокій своїх рідних», – розповідав комбат.

Колега  по роботі, а згодом фронтовий побратим Павло Александрович вважав Олексія вірним та надійним другом.Він був безвідмовний як на роботі, так і у вільний час. Досвідчені працівники говорили: цей юнак має неабиякий хист у тонкощах зварювальної справи. «На фронті ми відчували плече один одного. Олексій у будь-яку хвилину був готовий прийти на допомогу. У той роковий день, не звертаючи увагу на поранення, він спасав свого військового товариша»,- говорить Павло.

31 серпня 2014 р. військовослужбовець Збройних Сил України Олексій Богуш отримав осколкове поранення у живіт, контузію та пошкодження легенів. Трапилось це біля села Весела Гора, що біля Луганська. Раненого бійця терміново направили у київський військовий клінічний госпіталь. Два тижні лікарі боролись за його молоде життя. Мужній воїн переніс 7 тяжких операцій. Увесь час біля сина була мама Антоніна Андріївна. Вона запросила батюшку, щоб Олексій мав можливість  посповідатись, отримати прощення гріхів та прийняти причастя. Одного разу після виходу з наркозу він сказав своїй матері: «Я з Богом балакав. Там добре». Лікарі його спасли…  «Бог забрав мого сина до себе», – говорить із сльозами на очах Антоніна Андріївна.

«Ось побачите, які вони будуть гарні!».

Мама свято береже пам’ять про Олексія. У його кімнаті на місці залишаються речі, предмети, якими він користувався. Антоніна Андріївна розповіла, що син дуже любив класичну музику. Він був добрим та чуйним. У дитячі роки щодня ходив з Іршанська у сусіднє село Старики, щоб провідати та допомогти рідній бабусі.

 … Містком, що нині єднає рідних із Олексієм, є два дуби, посаджені ним біля родинного дому  у с. Старики.  Йдучи на війну він, ніби в останнє, сказав: «Ось побачите, які вони будуть гарні!».  Хлопець уже ніколи не побачить творінь природи. Своїми розлогими кронами міцні дерева лише нагадуватимуть про цього сильного та сміливого юнака, який без вагань виступив на захист своєї Вітчизни.

Подвиг солдата Олексія Богуша високо оцінила держава. Він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). На парадній стіні рідної Іршанської гімназії відкрито меморіальну дошку.

Пам’ять про загиблих українських воїнів – це не лише короткотривалий емоційний спогад, але й довгострокова особиста та громадянська відповідальність за чиїсь нездійсненні мрії, за боротьбу, за спільне майбутнє України.

Олександр Голяченко,

фото із сімейного архіву родини Богушів та Павла Александровича