“Той, хто вивів з рівноваги навіть Сталіна в Кремлі”

Сьогодні я розповім вам майже детективну історію. Її герой казав, що 13 – його улюблене число. “Сьогодні 13-те. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число?” , – написав він у передсмертній записці.

Народився 13 грудня 1893 року у місті Тростянець, Охтирського повіту, Харківської губернії в родині вчителя, а 13 травня 1933 у місті Харкові пішов з життя – вистрілив собі в скроню. Саме так вчинив у власній квартирі за номером 9, що була у Харкові – тодішній столиці України, – на 3 поверсі у знаменитому письменницькому будинку слова літератор Микола Григорович Хвильовий (справжне прізвище Фітільов).

У Харкові, на теперішній вулиці Культури 9, Хвильовий оселився у 1930 році, а поруч інші письменники. Для них власне зробили цей будинок, щоб зручніше було пильнувати за письменницькою братією, а потім її представників заарештовувати. Літературознавець Григорій Костюк про першу зустріч з Хвильовим написав ось такі дивні слова: “Непоказна середнього зросту, щупленька, зі смуглявим обличчям людина. Я глянув і остовпів. Оце Хвильовий? Це той, хто вивів з рівноваги навіть самого Сталіна в Кремлі?” – про невождистську зовнішність Хвильового і про те, що він вивів з рівноваги Сталіна своїми виступами літературної дискусії 1925 року.

Хвильовий із дружиною Юлією Уманцевою та її дочкою Любою (Харків, кінець 1920-х).

“Гратися більше не дадуть, потрібна повна капітуляція”

Почуття свободи у Хвильового сягнуло апогею напровесні 1926 у третьому циклі його памфлетів “Апологети писаризму”. Це, я вам скажу, була справжня бомба. Заключний 13 памфлет мав скандальну, немислиму назву “Московські задрипанки”. Українська економіка – не російська і не може бути такою. Словом, Союз все таки залишиться Союзом і Україна є самостійна одиниця. “Малоросія вже одійшла “в область предания”. Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна”.

Хвильовий майстерно обґрунтував цю тезу, знаючи, що буде далі. А далі був погром. Причому сигнал дав Сталін у листі до керівників тодішньої України. Хвильового звинуватили у національному ухилі, потуранню буржуазним націоналістам. Він спокутує гріхи публічними каяттями, але робить свою справу – гуртує навколо себе однодумців і доводить, що вчитися слід у Європи, а не у Росії.

“Україна доти буде пляцдармом для контрреволюції, доки не пройде той природний етап який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав. Державна незалежність України неминуча, адже це пройшли всі народи Європи. Відтак протидіяти цьому – значить бути гальмом прогресу”. Одним розчерком пера Хвильовий перетворює на гальмо компартію і всіх її вождів столичних і регіональних. Ну хто ж міг йому таке пробачити?

Публічне шельмування Хвильового було майстерно зрежесовано. Його представляли націоналістом, фашистом, підголоском буржуазії та куркулів, він кається, але йому не вірять. Він розуміє – гратися більше не дадуть, потрібна повна капітуляція, перетворення на раба. І тут саме заарештовують його близького приятеля Михайла Ялового. Хвильовий розуміє: невдовзі так буде з ним. Він зазирає у прірву і знаходить вихід: вибудовує драматургію високого і страшного спектаклю, яким кине виклик всім. Мішенню він не буде, не дочекаються, і він сам ставить крапку у своєму житті ­­– 13 травня 1933. Недаремно він любив цитувати Горація:

“В хвилину радости умій себе стримати,

І в хвилі розпачу заховуй супокій.

Бо, знай, однаково прийдеться помирати,

О, Делію, коханий мій.”

Джерело