«…Любіть Суми так, як я їх любив» – ці слова, про мальовниче місто над Пслом, у своєму заповіті написав відомий український діяч, меценат, найкрупніший підприємець Російської імперії ХІХ сторіччя та «батько» Сум – Іван Герасимович ХАРИТОНЕНКО. Сьогодні його слова знає та цитує кожен мешканець обласного центру. І звичайно не випадково, адже важко назвати людину, яка зробила б для міста більше, ніж Іван Герасимович, а продовжив справу батька і його син – Павло Іванович. Ще й досі сумчани користуються будівлями, спорудженими цією родиною, гуляють скверами посадженими трудолюбивими руками та пишаються містом, яке довгий час носило ім’я «цукрової імперії Європи».

Родина Харитоненків – найстаріший та найвідоміший рід Сум. Майбутній цукрозаводчик-мільйонер Іван Герасимович Харитоненко народився у 1820 р. п’ятим в родині державного селянина Герасима Омеляновича. Глава сім’ї тривалий час чумакував, виконував обов’язки волосного голови, і тільки наприкінці життя зміг стати купцем 3-ї гільдії. Садиба Харитоненків знаходилася як раз на так званому Великому шляху, що вів на південь. По ньому, довгою вервечкою, купці та селяни прямували на ярмарки. Тож, великий природний розум, нелегкий життєвий шлях та доля зробили з простого селянського парубка знаного підприємця.

За словами кандидата історичних наук, доцента Сумського обласного інституту післядипломної освіти, краєзнавця Дмитра КУДІНОВА, ще підлітком кмітливий Іван, прислухаючись до порад батька, зрозумів, що комерція це та справа, якій слід присвятити все своє життя, тому після навчання грамоті у місцевій церковнопарафіяльній школі хлопця відправляють на роботу у Курськ до купців Гладкова та Худокормова. Саме тут Іван засвоює свою «другу школу» – підприємницьку, працюючи звичайним конторником («конторник» – молодший службовець в конторі або іншому закладі; зазвичай на цю посаду брали кмітливих юнаків, які вчилися справі).

На старовинній карті Матеуса ЗОЙТЕРА 1742 р. видно, що Курськ від Сум знаходиться далеченько, але Герасим Омельянович не випадково обирає це місто. На початку ХІХ століття, Курськ стає крупним торговим та промисловим центром і остаточно втрачає прикордонне значення. У місті набуває розмаху розвиток харчової промисловості – мукомельної і цукрової. Остання і починає цікавити юного Івана.

Наприкінці 40-х рр., маючи вже певний капітал та уже чималий життєвий досвід, Іван Герасимович переїздить до Сум на постійне місце проживання. У квітні 1852 р. одружується з купецькою донькою, полькою за походженням, Наталією Лещинською. В шлюбі з нею Іван Герасимович мав єдиного сина Павла, який народився 5 січня 1853 року.

Володівши діловою жилкою, проте не маючи особливого капіталу, Іван Харитоненко шукав великих доходів і знайшов: на Сумщині скуповував цукор і на вигідних умовах постачав його до Санкт-Петербурга. Це дозволило накопичити капітал, скупити у збанкрутілих поміщиків землі, в Харківській та Курської губерніях, і засіяти перші сотні десятин цукровим буряком. Однак Харитоненко розумів, що без своїх заводів з переробки сировини справа не рухатиметься. Оскільки власники заводів на пайових частках брали левову долю цукру, Іван Герасимович приймає рішення – вкласти весь свій капітал в будівництво власних підприємств. На диво, його неймовірні ризики були виправдані та дійсно принесли небувалі результати.

«Будучи обізнаним у всіх економічних і технічних новинках галузі Іван Герасимович був першим у краї, хто відділив виробництво цукру-піску від цукру-рафінаду. В один з найбільш врожайних для цукрового буряка сезонів, Харитоненко під дуже високі відсотки взяв у банку кредит і закупив цукор всіх заводів від Сум до Бєлгорода та Харкова. Взимку купці-оптовики були змушені платити за цукор ту ціну, за яку Харитоненку було вигідно його продавати. Цей приклад говорить про блискучі здібності Івана Герасимовича до підприємницької діяльності», – пише краєзнавець Дмитро ГРИГОР’ЄВ.

Уже 1869 р. у Сумах з’являється найбільший цукровий завод, названий пізніше Павловським. Цього ж року Харитоненко входить у п’ятірку найвідоміших підприємців Росії. Наприкінці 1880-х рр., ставши керівником утвореного ним цукрового синдикату, Іван Герасимович володіє 6 великими цукровими та рафінадним заводами, до того ж ще 2 заводи він бере в оренду. Для життя підприємець купує 2 досить великих маєтки: у Харківській та Курській губерніях. Йому належать близько 40 тис. десятин землі, ще 18 тис. — перебувають в оренді. На своїх промислових підприємствах Харитоненко створює робочі місця для близько 5 тис. робітників.

«У 1860-х рр. Харитоненко заснував власний торговий дім «І.Г.Харитоненко з сином», головна контора якого знаходилась у Сумах. Маючи такі великі потужності «Цукровий магнат» забезпечував солодким піском не лише внутрішній ринок, але й закордон: Іран, Туреччину, Китай, навіть Німеччину і Австро-Угорщину. Продукція його заводів відзначалася високою якістю і неодноразово отримувала найвищі нагороди на вітчизняних та міжнародних виставках. Представництва торгового дому розміщувались у Москві, Баку, Томську, Владивостокі та за кордоном (Туреччина, Персія). Загалом, торговий дім Харитоненка налічував 279 контор», – зазначає кандидат історичних наук Дмитро ЮРЧЕНКО.

18 листопада 1867 р. Іван Герасимович здобуває нове звання і значний виклик – міський голова Сум. Тепер він відповідальний не лише за своїх робітників та їх родини, від нього залежатиме благополуччя жителів Сум. Починається масштабна розбудова міста і покрокове вирішення нагальних питань для сумчан.

«Підприємець завжди з гордістю відзначав своє ставлення до рідного краю, тому більшість будівель Сум другої половини ХІХ століття були споруджені саме на його кошти. Завдяки Харитоненку, повітове місто перетворилося на центр довершених архітектурних споруд. На сумських дорогах нарешті з’являється бруківка, будуються мости, споруджується ринок з мурованими лавками і критою платформою, влаштовується електричне освітлення», – підкреслює Дмитро Юрченко.

У 1880-і рр. Іван Харитоненко обирається піклувальником Харківського університету, де на його гроші (близько 100 000 рублів) був побудований триповерховий корпус студентського гуртожитку на 150 чоловік. Аж до Великої Вітчизняної війни тут розташовувався головний корпус медичного інституту.

Як пише краєзнавець Дмитро Григор’єв, що скоріше за все з генами передалася Івану Харитоненко пам’ять про гірку нужду, тому він, незважаючи на мільйонні прибутки, жив вкрай скромно, а смаки мав найпростіші. У той же час на своїх заводах відкривав школи та лікарні для робітників та їх дітей.

У Сумах, у 1888 р. Іван Герасимович разом зі дружиною заснували дитячий притулок для дівчат з багатодітних купецьких і міщанських родин та сиріт. Коштом підприємців були побудовані нові приміщення Сумського, Харківського і Куп’янського духовних училищ. У рідному селі Нижня Сироватка він влаштував нову церкву Св. Тихона, витративши на це 70 тис. руб. (Див. фото споруд у альбомі)

Історик, завідувач відділом історії Сумського обласного краєзнавчого музею Віра ІВАНОВА впевнена, що як людина, Іван Харитоненко – це найкращий приклад неймовірної наполегливості та завзятості. Те, що робив він може надихати творити добро багато наступних поколінь.

«Він ніколи не зупинявся на досягнутому. Практично не маючи освіти, але, будучи наділеним, від природи розумом, кмітливістю й душевністю, Іван Герасимович ніколи не справляв враження малограмотної людини. Навпаки, спілкуючись з освіченими людьми – завжди виглядав дуже гідно. Цікава деталь: в силу особливої прихильності та любові до читання французьких романів, він у 56 років вивчив французьку мову, легко читав і розмовляв», – говорить науковець.

Помер Іван Герасимович Харитоненко 30 листопада 1891 р. в Сумах і похований на Центральному міському кладовищі. У знак пошани та визнання, сином на його могилі встановлено пам’ятник роботи французького скульптора Арістіда КРУАЗІ, який пізніше майстрував надгробний пам’ятник і для його маленької онуки Зінаїди.

«У Сумах Харитоненка люди любили та поважали, тому після його смерті вдячні жителі міста прийняли рішення встановити пам’ятник своєму землякові. Проте, оскільки пам’ятники можна було зводити тільки особам дворянського звання, сумчани звернулися до імператора Миколи II з клопотанням про дозвіл. У відповідь – цар своїм Указом ввів Івана Герасимовича в дворянське звання з успадкуванням його по низхідній лінії, а його родинний герб був увінчаний словами «Трудом возвышаюсь», – розповідає сумський краєзнавець Рита СЕРГІЄНКО, – Сам пам’ятник був встановлений на центральній площі Сум і простояв там до 1924 р., доки його не зруйнували більшовики. Тільки в 1998 р. монумент повертається на своє законне місце».

Продовжити так вдало розпочату батьком справу судилося його сину Павлу. Підприємець докладає великих зусиль у розвиток свого господарства: закуповує техніку, запроваджує нову технологію по вирощуванню цукрових буряків та виробництву цукру, купує нові заводи та маєтки.

Як зазначає Дмитро Юрченко, станом на 1 вересня 1909 р. особистий капітал Харитоненка молодшого в справах торгового дому склав 15 544 710 крб. Лише в Харківській губернії йому належало 10 цукрових заводів, що давало можливість поставляти цукор у різні райони не тільки Російської імперії, але і далеко за її межі.

Окрім того, що Харитоненко був відомим підприємцем і поза очі його називали «цукровим королем», все ж у пам’яті сучасників і нащадків він залишився у першу чергу як — меценат та благодійник. Завдячуючи фінансовій допомозі Павла Івановича, місто Суми стало одним із найкращих на Слобожанщині в архітектурному та культурному плані. Так були збудовані приміщення кадетського корпусу, Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії та ін. (Див. фото споруд у альбомі)

На думку Рити Вікторівни, найвеличнішим храмом збудованим благодійником у Сумах вважається Троїцький собор. Зводили його близько 14 років. У оздоблені святині приймали участь видатний архітектор Щусєв та відомий художник Нєстєров. Вважається, що храм будували за проектом Ісакієвського собору у Санкт-Петербурзі. Дехто з поціновувачів архітектури називає Троїцький собор найдовершенішою класичною спорудою не лише Сум, а й всієї України. І це дійсно так, адже подібних до нього храмів в Україні більше не має.

Завдяки старанням династії Харитоненків у Сумах була побудована Олександрівська чоловіча гімназія з пансіоном, проведена реконструкція Спасо-Преображенського собору.

Проте, на думку кандидата економічних наук, доцента, наукового співробітника науково-дослідницького центру УАБС НБУ Сергія ТИХЕНКА, визначною пам’яткою, яку залишила родина Харитоненків, вважається маєток на Софіївській набережній у Москві, який цукрозаводчики почали будувати у 1891 р. неподалік від Кремля. Це був солідний будинок з високими металевими воротами та вікнами, великим балконом та з виходом на набережну. З 1931 р. і по сьогоднішній час у двоповерховому домі підприємців знаходиться посольство Великобританії. Також, мало хто знає, що відомий на всю країну пам’ятник Богдану Хмельницькому у Києві теж спонсорувався Павлом Івановичем. 

Пізніше, у 1897 р. Харитоненко молодший купує ще один відомий маєток – славнозвісну Качанівку. Знаходився будинок недалеко від Чернігова, на лівому березі безіменної річки, що впадала в Смош. Місце, де було селище та будівля, видно на карті Йогана Баптиста ГОМАННА (1720 р.). Саме за час господарювання у Качанівці родини Харитоненків, маєток був електрофікований та телефонізований; проводилися капітальні реконструкції палацового ансамблю та розширення паркової зони. До робіт запрошувалися найвідоміші архітектори та художники. Керував будівельними роботами відомий на весь світ архітектор Карл Густавович Шольц. 

Проте, нажаль, у сім’ї Харитоненків, окрім неймовірних успіхів та визнання траплялися і трагічні моменти. Павло Іванович та Віра Андріївна мали п’ятьох дітей. Це дочки – Олена, Наталя і Зінаїда, а також сини Гліб та Іван. Двоє їхніх дітей – Гліб та Зінаїда померли ще в дитинстві. Про малолітнього сина Гліба не залишилося майже ніякої інформації, натомість смерть Зінаїди має дві версії.

За словами деяких краєзнавців, відповідно до однієї із версій, дівчинка померла від дифтерії, за іншою – випадково втопилася у фонтані, який знаходився біля будинку Харитоненків. Інші дослідники вважають, що друга версія — це вигадка сумчан, тому що у книзі реєстру смертей написано про смерть дівчинки від захворювання. Натомість, сучасники Харитоненків говорили про можливий підкуп лікаря, який реєстрував смерть, бо начебто за дитиною не догледіла її нянька, а батьки не захотіли розголосу й пліток, тому змушені були піти на такий крок.

В усякому разі, для родини смерть їхньої дівчинки була великим горем. В пам’ять про Зінаїду Павло Іванович у 1889 р. замовляє у відомого скульптора Арістіда Круазі пам’ятну дошку, а у 1896 р. за власний кошт будує дитячу лікарню, яка стала однією із найкращих у Російській імперії. (Див. фото споруди у альбомі)

«Особливо інтригує історія пов’язана із виготовленням пам’ятної дошки. Науковці вважають, що скульптура Круазі «Два ангела» була придбана сім’єю Харитоненко на одній із виставок у Парижі. Проте є свічення, які доводять зовсім інше. На самому пам’ятнику є дата його виготовлення – серпень 1889 р. Дівчинка померла у травні 1889, якраз сім’ї знадобився час, щоб зв’язатися з Круазі та замовити надгробний пам’ятник, який скульптор завершив уже в серпні. Також, цікаво, що у 2012 р. фахівці провели порівняльну оцінку дівчинки на скульптурі «Два ангела» та бюста під умовною назвою «Бюст дитини» в музеї Шарлевіля-Мезьєра. Виявилося, що це одна дитина. Отже, скульптор спочатку робив бюст Зінаїди за фотокартками, висланими з Сум до Парижу, а потім приступив до самої скульптури», – впевнений кандидат технічних наук, доцент Сумського державного університету, краєзнавець Павло КУШНІРОВ.

Сам Павло Іванович пішов із життя у 62 роки, захворівши сухотами (тоді невиліковною хворобою). Як сильна особистість, він не «скис», не ліг в ліжко, оточивши себе лікарями, а сів у відкритий автомобіль і зі швидкістю близько 20 км/год об’їхав всі свої володіння, цукрові заводи, садиби – приблизно 600 км. Попрощався з усіма, причому це було не жалісливе прощання, а веселі прийоми. Напевно, такі непересічні люди, як Павло Іванович Харитоненко, залишаються неабиякими у всьому.

Безсумнівно, Іван Герасимович та Павло Іванович Харитоненки були не лише талановитими підприємцями, а й людьми не байдужими до проблем, що постали перед суспільством у пореформену добу. Саме завдяки їх старанням, провінційне місто Суми на початку ХХ ст. перетворилося у місцевий культурний центр та стало «цукровою столицею» практично всієї Європи. Вони усією душею вболівали за край, який їм дав можливість розвиватися, тому із великою вдячністю ставились до благодатної сумської землі та її людей, використовуючи усі свої можливості, щоб віддячитись Батьківщині реальними справами на користь суспільства.

Сьогодні, сумчани й досі шанують родину Харитоненків, намагаються відродити ту красу, яку свого часу вони збудували для міста. Починаючи з часів незалежності України, у Сумах на своє місце був поставлений пам’ятник Івану Герасимовичу, у 2012 р. реставрований міст до колишнього маєтку родини. Декілька років тому у центрі міста з’явилося два пам’ятника цукру – великий кубик рафінаду та хлопчики «Ласуни»

Джерело