Ця гора була відома з древніх часів!
П’ять тисяч років до нашої ери — саме тоді з’явились кургани-усипальниці на вершинах вже древніх і сильно зруйнованих мільйонами років старовинних горах. Уявляєте — кургани є ровесниками єгипетських пірамід!
Століттями ці гори спочивали собі, разом з курганами-усипальницями… Кого й чого тільки не перебачили на своєму віку ці гори, але справжньою загрозою для них стали совєтські пролєтаріі!..

…Оспівана епосом Запорожського козацтва гора Більмак — ця гора займала вельми важливе місце у запорожців.
Гора, з якої видно майже половину Запорожжя, від Великого Лугу до Озівського моря — славетний вільний степ між луками й морем — Лукомор’я!

Згідно дохристіянської слов’янської міфології, Лукомор’я — заповідне місце на околиці Всесвіту біля моря Оз, де стоїть Світове Дерево — вісь Світу, за яким можна потрапити в інші світи, так як його вершина впирається в небеса, а коріння сягає пекла. По Світовому Дереву спускаються й піднімаються боги. У цьому сенсі Лукомор’я згадується в зачинах народних заговорів і молитов.
Лукомор’я згадується і в старовинних літописах Київської Русі як одне з місць проживання половців. Ймовірно, Лукомор’я розташовувалося біля закрутів Озівського і Чорного морів та пониззя Дніпра. У цьому значенні Лукомор’я згадується і в літописі «Слово о полку Ігоревім».

В часи Запорожської Січі по цим висотам проходив кордон між землями запорожців та половецьких кочівників. Гори використовувались як пункти спостереження, чатування, де чатові козаки запорожці спостерігали все навкруги і попереджали про наступ ворога.
З гори Більмак було видно усі сусідні висоти: Токмак, Корсак, Сиву, Кордонські могили, решту курганів, у ясну погоду з Більмака чатовий міг розгледіти обрії від Кінських Вод до Великого Лугу та Пришибських висот на заході, Кам’яні Могили на сході і навіть смужку моря Оз на південному обрії! З кожної степової висоти було видно іншу, на кожній були чатові запорожських козаків.
За козацькою легендою, під горою Більмак оселився козак, котрий взяв собі прізвисько за тюркською назвою гори. За козацькою легендою, козак Більмак справно чатував, мав під горою очеретовий зимівник в березі одного з чисельних струмків, що витікали з гори. Та одного разу напали зненацька кочівники, не впорався самотужки з чисельним ворогом козак Більмак, і вороги живцем спалили на горі козака…
З тої пори у гори Більмак з’явилась ще одна назва — курган Горіла Могила.
Власне, могилами в степу чомусь почали називали всі кургани, в тому числі й ті, що розташовувались на найвищіх вершинах. Як курган то могила, адже здебільшого в курганах були поховання знатних кочівників, ханів.
Якщо хочете, це така слов’янізація тюркських топонімів і своєрідне маркування курганів — зараз лишається лиш здогадуватись, з чиєї москальскої поради років триста тому почали ліпити ці “могили” до курганів та висот, надаючи тим самим лише негативного забарвлення, ніби Україна вкрита могилами замість курганів та гір.
Тож, Горілою Могилою цю гору названо було в народі на честь легендарного чатового козака Більмака, спаленого живцем на цій горі ворогами.
Але ніде не пощезла назва Більмак. З часом гору почали вказувати на мапах як Більмак-Могила. Такі “могильні” додатки отримали і інші топоніми найвищих висот Лукомор’я: Токмак, Корсак…

Варто зауважити що на відміну від кацапських окупантів запорожці взагалі не чіпали тюркські назви, навіть якщо витісняли кочівників. Та й навколо Хортиці лишались тюркські назви, хоча кочівників там років сто як вже не було: Кушугум, Янчокрак, Чокрак, Токмак; деякі назви дещо українізувались, як, скажімо, Томаківка, Канцерівка. Та ж Більманка це українізована назва, що походить від Більмака. Що й казати, коли навіть інколи прізвиська собі козаки брали тюркські — козак Мамай, козак Більмак…

Легенда про козака Більмака зайняла своє місце серед запорожців.
Не забували козаки вшановувати й гори-обереги Більмак та Токмак.
Про звитягу козака Більмака і про гору-захисницю Більмак пам’ятали…
Та біда не оминула Запорожжя і кацапська орда все одно прийшла в Україну, огорнула полум’ям землі гетьманські й козацькі, втопила в крові українській… Як не опирались, як не захищались звитяжно запорожці, та все ж, зрештою, Запорожська Січ була зруйнована шльондрою-імператрицею.
Запорожці під турка пішли, на Дунай, лише деякі осідлі слобідські лишились по хуторам, куреням і слобідкам запорожським.
Запорожці, що розселялись поступово хуторами по верхів’ям Кінської ріки про назву Більмак не забували, цією ж назвою вшанували і один хуторів в березі річечки Кам’янка, іншій річці дали назву Більманка, на ній згодом і село з такою назвою з’явилось. Деякий час народні назви Більманка та Кам’янка були у запорожських хуторів на місці сучасного селища Більмак. Та россійско-імпєрська окупаційна влада вже заселяла землі запорожські своїми кацапськими кріпосними та своє упорядкування робила на землях наших. Тож, хутори були об’єднані в єдине село, назву якому дали на честь якогось кацапського імператорського виродка. І з’явилась так Царє-Константіновка!
Залізнична станція поблизу також була Царє-Константіновка, а пристанційні хутори спочатку заселялись переважно також московітами, саме тому одне з них отримало кацапську назву “Камыш”, через очерет у верхів’ях річечки Грузької. Пізніше станційні хутори об’єднали у станційне селище Комиш-Зоря, просто поєднавши разом їх назви.
Село Більманка на південній стороні висоти Більмак зберегло свою назву до наших днів…

Джерело