Героїзм українців викликає захват не лише сьогодні — наш народ упродовж віків демонстрував військові успіхи. З істориком Юрієм Приходнюком згадуємо найпотужніші з них.

Перемога під Дорогочином, 1238

У XIII столітті волинський князь Данило Романович разом з братом Васильком Романовичем розгромили тамплієрів, що планували створити власну державу від Балтійського до Чорного моря. Бій історичного значення відбувся в березні 1238 року за всіма законами військового мистецтва: спершу за допомогою нечисленної піхоти тевтонців виманили з укріпленої фортеці Дорогочин, далі з флангів ударила кіннота — і наздоганяючи ворогів, що вдалися до втечі, військо Данила увірвалося до міста, де полонило вцілілих лицарів разом з їхнім очільником магістром Бруно. Експансію хрестоносців на схід було безповоротно зупинено. У 1253 році там само, в Дорогочині Данило Романович був коронований і королівство Русь набуло статусу самостійної української держави, спадкоємиці Київської Русі, яку визнав Папа Римський і країни Європи.

Перемога під Оршею, 1514

Військо Великого князівства Литовського, яке очолював волинський князь, великий гетьман Костянтин Острозький, здобуло перемогу над удвічі більшим московським військом разом з татарською кіннотою, яка його підтримувала. 8 вересня 1514 року, висунувши в бій легку кавалерію і спокусивши ворога доступною перемогою, військо гетьмана раптом почало відступати й заманило нападників у засідку, де ті потрапили під гарматний вогонь. На контратаці військо князівства Литовського здобуло перемогу, захопивши понад 600 полонених. Значення битви важко переоцінити: русько-польсько-литовський успіх запобіг черговому переділу Європи, зупинивши експансію московського князя в його бажанні підкорити і приєднати території сучасних України та Білорусі. На початку грудня того ж року жителі Вільна, теперішнього Вільнюса, приймали парад князя Острозького: під гарматні постріли й подзвін у храмах він на чолі свого війська в’їжджав у місто, а за ним трюхикали у кайданах московські вельможі.

Перемога під Хотином, 1621

Битва українсько-польського війська з військом султана Османа II під Хотином, давнім містом, що постало ще з волі Володимира Великого на початку XI ст., закінчилася перемогою посполитих. І у жовтні 1621 року султан був змушений підписати Хотинський мир, який поклав край польсько-турецькій війні 1620-1621 років й убезпечив Західну Європу від подальшого захоплення османами. Очільником козацького війська чисельністю понад 40 тисяч був гетьман Петро Сагайдачний, разом з ним під Хотином виступило 33 тисячі поляків.

Султан натомість мав 300 тисяч воїнів, 250 гармат і навіть 4 бойові слони. Літописці засвідчують, що османи насамперед намагалися здолати козаків, бо їхнє зухвальство оберталося шаленими втратами: б’ючись удень упродовж цілого вересня, козаки не давали спокою ворогу й уночі — здійснювали вилазки в османський табір і щоразу поверталися зі здобиччю.

Перемога під Корсунем, 1648

Одну з перших перемог у війні за розширення своїх прав проти коронної влади козаки святкували наприкінці травня 1648 року. На чолі 15-тисячної козацької армії, до якої долучилася трьохтисячна кримськотатарська кіннота Тугай-Бея, був Богдан Хмельницький. У цій зразково-показовій військовій операції брак кавалерії й гармат гетьман компенсував військовою хитрістю. Козак-розвідник під виглядом дезертира заманив ворога в засідку в заболоченій балці Горіхова Діброва зі стрімкими схилами, а далі козаки й татари за чотири години знищили супротивника хмарою стріл і вогнем з гармат і самопалів.

Крім тактичних знахідок у цій битві, історики відзначають й інженерні: щоб переправитися через річку Рось, полк Максима Кривоноса за день збудував на ній греблю. Саме після тріумфальної перемоги козаків під Корсунем більша частина української території Речі Посполитої опинилася де-факто під управлінням козацької адміністрації. 

Перемога під Батогом, 1652

Ще одна історична перемога війська під проводом Богдана Хмельницького відбулася на початку літа 1652 року. Річпосполитське військо очолював гетьман Марцин Калиновський і в перший день битви йому вдавалося стримувати козацькі загони, проте вже другого дня табір супротивника несподівано для себе був атакований одночасно з різних боків, що спричинило паніку в лавах і подальший жорстокий розгром коронних полків, включно з командною верхівкою. Історики свідчать, що лютування Хмельницького було помстою за попередні придушення козацьких бунтів і гірку поразку в битві під Берестечком. Після цієї битви було скасовано невигідну для козаків Білоцерківську угоду, польська сторона пішла на перемовини з Хмельницьким, а сам він став титулуватися як «Божою милістю гетьман Війська Запорізького» без додатка «Його королівської величності».

Перемога під Конотопом, 1659

Битва між загонами гетьмана Івана Виговського, що мав підтримку кримського хана, і московським військом князя Трубецького в липні 1659 року — один з ключових епізодів недостатньо відомої загалу російсько-української війни 1658—1659 років, причиною якої стала зрада Москвою угоди, укладеної за підсумками Переяславської ради. Конотопський замок, розташований на шляху від Москви до Києва, захищало не більш як 4 тисяч козаків, тоді як чисельність московитів була вдесятеро більша — попри це облога тривала понад два місяці.

Військо Виговського, підійшовши на допомогу, імітувало наступ й одразу кинулося навтьоки, виманюючи ворога до багнистої річкової долини, де й чекали основні сили гетьмана. Розбивши 30 тисяч московитів ущент і звільнивши Конотоп, українське військо переслідувало залишки неприятельської армії аж до самого кордону. Очевидці засвідчували, що під Конотопом вціліти б могли «лише ті московити, які б мали крилаті коні».

Перемога на Маківці, 1915

У травні 1915 року, під час Першої світової війни, Українські січові стрільці билися з росіянами за гору Маківка, або «висоту 958», що розташована у Сколівських Бескидах. Прорив через Маківку дав би росіянам можливість рушати через Карпати на Угорщину та Австрію. За тиждень борні російські війська зазнали важких втрат і не могли продовжувати наступ — в контратаці сім сотень 1-го і 2-го куреня УСС під командою отаманів Гриця Коссака і Семена Горука здобули вершину й завдали ворогу нищівної поразки. З 600 багнетів 1-го батальйону московитського Овруцького полку, що закріпився на Маківці, живим залишився лише один з п’яти. Прикметно, що серед командирів стрілецьких сотень були перші у XX ст. жінки-офіцери Олена Степанів і Софія Галечко. Упродовж наступної доби Маківка ще двічі переходила з рук у руки, але, попри все, перемога залишилася за стрілецтвом.    

Звільнення Криму, 1918

Квітень 1918 року в історії України ознаменувався операцією зі звільнення Криму від московських окупантів. Під проводом Петра Болбочана військові взяли Чонгар, Сімферополь і дійшли до Севастополя. Здійснила операцію Запорізька дивізія армії УНР, що за тиждень до того звільнила Житомир, Київ, Харків, Запоріжжя й Маріуполь. Щоправда, в те, що «запорожці» проскочать у Крим через вузький перешийок ніхто, крім них самих, не вірив. Допомогла військова хитрість. У Мелітополі наші вояки захопили ворожу радіостанцію — і більшовики стали отримувати брехливі звіти про дії армії УНР; потім була стрімка атака з Сиваша на мотодрезинах, далі міст проскочили бронепотяги. Блискавичне взяття Криму Болбочаном стало однією з перших поразок більшовиків з часу їхнього приходу до влади.

Переможний зимовий похід, 1919—1920

У грудні 1919 року, опинившись під тиском з боку поляків, білогвардійців і більшовиків, армія УНР перейшла до партизанських методів — і здійснила успішний похід ворожим запіллям. Бойові з’єднання кількістю трохи понад чотири тисячі осіб, без зв’язку з урядом, лише за підтримки місцевих, пройшли 2500 км Центральною Україною, а також Одещиною і Миколаївщиною, завдаючи ударів у спину ворогу й здобуваючи зброю в понад 50 успішних боях з угрупованнями супротивника. А ще — проводили інформаційну діяльність серед окупованого населення, заперечуючи більшовицьку пропаганду. На початку травня в районі Ямполя відбулося об’єднання партизан з іншими частинами армії УНР. Цей похід дав змогу зберегти ядро армії й піднести національну свідомість — аж настільки, що в 1920-му більшовики були змушені змінити свою тактику, підтримавши НЕП та українізацію.

Перемога під Космачем, 1945

Найвідоміший переможний бій військ УПА з енкавеесниками відбувся взимку 1945 року. Під проводом Мирослава Симчича «Кривоноса» 220 бійців Березівської сотні УПА знищили елітний підрозділ НКВС, що мав на меті проведення каральної операції в Космачі, бандерівській столиці Прикарпаття. Впустивши ворога в село, армійці оточили його зусібіч, а згодом розгромили й колону НКВС, що йшла на підмогу. Бій тривав три доби без перерви. Загалом у ньому сконало понад 400 ворогів, включно з очільником генерал-майором НКВС Миколою Дергачовим, що серед іншого був відомий причетністю до катувань і депортації кримських татар.

Джерело