Чуприна – старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (переважно у козаків);Назва «оселедець» пішла від Катерини ІІ відомою своєю неприязню до козаків, так вона називала їхню традиційну зачіску.Назва “хохол” – суто кацапська, які навіть і не підозрюють, що саме хохол це шляхетний воїн!

Історичний екскурс

 Найпершу знахідку із зображенням людини з характерною зачіскою можна знайти на кістці мамонта, яке зроблене, на думку вчених, близько 17 тисяч років. Ця унікальна знахідка була знайдена на стоянці Мізина, яка є представником середньодніпровської культурно-історичної спільноти в Чернігівській області.

Наступна історична теорія відносить нас до однієї з течії про походження нашого народу, від арійських племен, що перекочували до нас з Індії 4 тисячі років назад, де ця зачіска була символом військової касти – кшатріїв.

Згідно з легендою, кшатрії називали свою зачіску: шикхандака і за їх глибоким твердженням, асоціювалася вона з промінцем сонця, що сходить, і трактувалася древніми аріями як зневага до смерті. Людина, що носила таку зачіску, свідомо була впевнена, що після смерті її душа підніметься до сонця.

В древні часи чуприну можна було побачити практично в всіх народів Європи: в германців, готів, скандинавів

І скажемо, що найбільш прославили чуб запорізькі козаки, які показували ним, як свідчать сучасники, свою військову зрілість. Носити чуприну можна було лише тим, хто і насправді встиг понюхати пороху, тоді як молодим воїнам так стригтися забороняли

Гордість козака

Не всім дозволялося носити чуприну, котра була своєрідною відзнакою лицарського стану. Чуприну (оселедець) просто так не можна було собі вистригти. Тільки після посвяти у козаки (після першого бою, першого морського походу та складних іспитів) дозволялося воїнові голити голову, залишаючи чуприну. Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо.
„Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди,— пояснював колишній запорожець Антін Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, — шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва”.

Можливо, ще в дохристиянські роки вірили в шосту чакру людини, яка має дві пелюстки (дві повіки) і міститься між бровами, “третє око”, а сьома чакра людини знаходиться на тім’ї голови і має тисячу пелюсток (наша чуприна). У верхній короні-чакрі безконечно розкриваються пелюстки, і таке ж відбувається в наших мінливих, енергетично-поновлюючих косах.

Як не дивно, але чуби носили і литовці і поляки… Та якщо розібратись чуб зустрічається майже у всіх народів, окрім москалів 

Чуб запорізького козака,це ще і ціла легенда. По – перше, варто відзначити, що лише досвідчені козаки, які вже встигли відзначитися у великих битвах, мали право на довгий чуб. Така зачіска була під забороною для молодих воїнів.

Це не говорить про яку – небудь ієрархію, а лише говорить про те, що досвідчені козаки за час проведених битв встигли ” заробити ” стільки гріхів перед Богом, що ніякими молитвами їх вже не замолити. Будь – який запорізький козак був впевнений у тому, що багаточисельні гріхи після смерті будуть мати лише один наслідок – «горіти в пеклі». 
Тому потрібно було вигадати якесь рішення, яке б пом’ якшило козацьку долю. Вихід був знайдений. Він заключався у наступному: козак  не дарма відрощував собі оселедець (чуб) – саме із – за  нього змилостивившийся Господь все – таки витягне козака з пекельного полум’я. При цьому досвідчений козак повинен був носити оселедець так, щоб той був на лівій стороні.

 Це було потрібно для того, щоб волосся скидувало нечисту силу, яка, начебто, сиділа у козака на лівому плечі і намагалася штовхнути того на безбожжя. Оселедець був відмітною рисою, справжнього козака, який не забу про віру і усвідомив усі свої неправедні вчинки. Саме тому, у полонених  козаків турки часто відрубували довгі чуби, щоб їх віра похитнулася, і порятунку з пекла можно було не очікувати.

Джерело