Мій дім – моя родина. Будування дому раніше було ключовим моментом у житті української сім’ї – це вирішувало безліч питань в багатодітних патріархальних родинах. Чоловік міг вважатися справжнім господарем не тоді коли він оженився, а вже після того, як мав куди привести свою дружину.

На батьківську хату могли розраховувати найменші діти. Вони гляділи стареньких батьків аж до їхньої смерті. Старшим дітям зазвичай будували окремі хати (звісно, якщо батьки були заможними). Також варто зазначити, що мова йде про синів, бо ще сто років тому дівчата переходили жити в сім’ю чоловіка. Для суспільства тих часів життя чоловіка в сім’ї жінки вважалось неприйнятним.

Різновиди українських хат

Хати за своєю будовою відрізнялись в різних регіонах України. Наприклад, на Поліссі вони були більш архаїчні. Тут їх будували з дерева – наявність лісів на цих територіях сприяла цьому.

Тоді ж як на Півдні України, де переважають степи, будинки часто зводили з каменю і глини. Стіни робились товстими, а вікна великими.

В східних областях – на Слобожанщині – хати були дерев’яними, але зрідка стіни плелись із хмизу, а потім оброблялись глиною, а подекуди складались із каменю, як на Півдні.

В західних областях – в Карпатах – хати відрізнялись своїми архітектурними формами: від критих соломою дахів бойківських хатин до гуцульських жител з дошками-драницями, покритими різьбленням. Також на Заході в хатах часто зустрічаються галерейки зі стовпчиками замість звичних порогів.

Місце для будівництва

Спорудження хати мало чимало премудростей, в яких годі було розібратись пересічній людині. Тому раніше люди покладались не лише на свої сили, але й шукали будівельників або людей, що вже мали досвід у споруджені хат.

Перше, що варто було зробити – це підібрати відповідне місце. Основна вимога до такого місця – ритуальна чистота. Потрібно було дізнатись чи на місці, де планувалось будівництво, ніхто не вкоротив собі віку, чи нікого тут не вбили? Також варто було переконатись, що поблизу немає поховань.

Наші предки намагались уникати місць, де росло дерево. Пояснення цієї заборони були різні: “щоб не було в хаті пня”, “не буде здоров’я”, “люди помиратимуть”. Так само не зводились хати там, де раніше проходила межа, біля перехрестя доріг.

Мій дім. Час будівництва

Щодо часових обмежень, то раніше дім не закладали у високосний рік і в свята. Нерідко брались до уваги астрономічні особливості.

Подеколи будівництво починалось на підповню. Також закладали хату на третій день молодика або під час повного місяця. Ці особливості залежали від регіону. У сусідніх сіл могли бути різні традиції щодо цього. Якщо на небі не було зірок, то хату не закладали.

Люди намагались не починати цю важливу справу в середу і п’ятницю – так звані пісні дні в церковно-народній традиції. Практично всюди вважалось, що понеділок теж важкий день. Розпочинати роботу було найкраще до полудня.

Будівельні обряди

Ключова фігура в закладанні хати – будівельник, якого раніше називали майстром. Серед народних повір’їв побутувало уявлення, що він може закласти хату “на горе”. Саме тому його намагались не гнівити, а також пильно слідкувати за тим, що він робить.

Зазвичай із так званим “закладанням” пов’язане поняття будівельної жертви. Вважалось, що “закладати” на когось потрібно обов’язково, інакше це погано відіб’ється на здоров’ї сім’ї чи худоби.

Ображений будівельник міг “закласти” хату на голову хазяїна, тоді вважалось, що такій людині довго не прожити. Варто зазначити, що в деяких регіонах дійсно “закладалась” хата на живу людину, яка була не проти цього. Наприклад, на це могли погодитись найстарші люди в сім’ї. Найчастіше “закладали” на курей, котів або собак. Вважалось, що те, на що майстер “заклав” хату, не буде вестись в домівці.

Раніше на закладини хати віддавався в якості жертви півень. Наприклад, на Поліссі його варили і пригощали ним будівельників.

Серед загальнослов’янських традицій були і криваві жертви, що закладалися у фундамент – переважно півень чи курка, рідше інші свійські тварини. Частіше тваринну жертву замінювали жертовними предметами. Майстер робив на покуті ямки, куди складались гроші, свячене на Трійцю чи на Маковея зілля, хліб, сіль і зерно. Також підвалини хати часто посипали свяченим маком чи зерном, щоб захистити житло від нечистої сили.

Облаштування дверей і вікон вимагало виконання певних обрядів. Під поріг клали свячені трави, чистотіл, мак-видюк тощо, щоб вберегти дім від нечистої сили. Так само під підвіконня клались трави, що мали захистити від злих духів, хвороб чи шкідників. Наприклад, освячені на Маковея волошки вважались засобом проти появи мишей у домі.

Сволоки – балки, що тримають стелю – мали відповідати певним критеріям. Вимагалось, щоб деревина була рівною і не пошкодженою “ані людиною, ані звіром”. Після того, як сволок був укладений на зруб хати, майстер обов’язково хрестився.

“Закладчина” обов’язково закінчувалась могоричем для будівельників. Також на святкування запрошували родичів і трьох випадкових перехожих, щоб ті благословили житло.

Мій дім. Новосілля

У вже збудовану хату першим намагались пустити переночувати якусь тварину. Найчастіше це був кіт. Рідше півень. Інколи кіт і півень разом.

Люди цю традицію пояснювали так: кіт, нібито, мав злякати чи вигнати нечисту силу, що могла оселитися в хаті. Півень – птах, що теж може налякати нечисту силу.

Ця традиція існує в перекрученій сучасній версії. Містяни після купівлі квартири намагаються першим в нове житло впустити кота. Навіть у ту квартиру, де вже жили люди.

Існувало повір’я, що якщо тварини, які переночували в хаті, померли, то лиха доля чекає також і на господарів дому. Це вважалось свідченням того, що домовик не злюбив сім’ю для якої побудували хату.

Домового духа намагались задобрити хлібом і сіллю на рушнику. З цим дарунком в дім входив господар і з примовлянням клав їх на підвіконня. В деяких селах першим в хату мав зайти найстарший серед роду. Вважалось, що перший, хто переночує в новій хаті, після смерті стане “духом-захисником” дому. З цим повір’ям також пов’язують і уявлення про домовиків, як померлих предків. В деяких селах домовика не задобрювали і не звали, бо були переконані, що він і сам прийде.

Джерело