ПАМ’ЯТІ ДОКТОРА МЕДИЧНИХ НАУК, ПРОФЕСОРА, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА, БЛАГОДІЙНИКА ОЛЕКСАНДРА МАКАРОВИЧА ГОЛЯЧЕНКА

Біографічна розповідь про видатного земляка, доктора медичних наук, професора, одного із фундаторів соціальної медицини в Україні, історика, краєзнавця,  громадського діяча, благодійника Олександра Макаровича Голяченка, день пам’яті  якого відзначають  9 листопада.

Ключові слова: О.М. Голяченко, соціальна медицина, охорона здоров’я, лікарі, Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського, Горошківська земля, Володарськ-Волинський / Хорошів, Володарськ-Волинська середня  школа, вчителі, однокласники.

Олександр Макарович Голяченко народився 13 лютого 1940 р. у селі Малі Горошки (нині у складі селища Хорошів), в селянській родині. Із золотою медаллю закінчив Володарськ-Волинську середню школу, а в 1963 р. з відзнакою – Вінницький медичний інститут. Під час навчання в інституті мав тривалу зустріч з одним із основоположників земської медицини в Росії, депутатом II Державної думи (1906 р., фракція кадетів) академіком З.Г. Френкелем, яка справила величезний вплив на формування світогляду Олександра Макаровича. За рекомендацією професора Л.Г. Лєкарєва О.М. Голяченко навчався в аспірантурі Вінницького медичного інституту, після закінчення якої в 1967 р. захистив кандидатську дисертацію, присвячену історії розвитку лікарняної справи в Україні (1864-1964) та працював на кафедрі від 1966 до 1972 р. [1].

Від 1972 р. до 1977 р. працював лікарем-методистом Калинівської центральної районної лікарні, а від 1977 р. до 1983 р. – заступником головного лікаря з оргметодроботи Вінницької обласної лікарні. Під час роботи О.М. Голяченко створив потужну науково-інформаційну лабораторію з питань організації та управління охороною здоров’я. Він підготував  матеріали, а у 1979 р. успішно захистив докторську дисертацію на тему «Соціально-гігієнічні умови забезпечення доступної лікарняної допомоги сільській людності». У ці роки Олександр Макарович завершив цикл робіт, присвячених усім етапам організації медичної допомоги: «Центральная районная больница» (1977 р.), «Фельдшерско-акушерский пункт» (1982 р.), «Управление многопрофильной больницей» (1984 р.), «Сельская врачебная амбулатория» (1985 р.).

Від 1983 до 2003 рр. – завідувач, від 2003 р. – професор кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я з медичною статистикою Тернопільського медичного університету. Свою наукову роботу в Тернополі Олександр Макарович розпочав із проведення широкомасштабного експерименту з впровадження моделі суцільної диспансеризації на базі Козівського району Тернопільської області. Експеримент завершився розробкою нормативів суцільної диспансеризації, які затверджені МОЗ України, його хід демонструвався на ВДНГ СРСР. Під час перебування на посаді завідувача кафедри О.М. Голяченко сформував дружний колектив науковців і педагогів, забезпечив створення методичної та матеріальної бази педагогічного процесу. У 1983 р. Олександр Макарович організував в інституті курс удосконалення медичних статистиків України. У 1997 р. О.М. Голяченко разом із Міністром охорони здоров’я А. Сердюком та начальником управління охорони здоров’я О. Приходським публікує перший український підручник із соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я. На 2002 р. припадає знайомство О.М. Голяченка із видатним українським істориком медицини Я. Ганіткевичем. Результатом їхньої співпраці став вихід першого українського підручника з історії медицини в 2004 р. Науковий доробок Олександра Макаровича подальших років: «Вибрані праці» (2009 р.), «Соціальна медицина» (2009 р.), «Реформа охорони здоров’я в Україні: як вийти з кризи» (2010 р.), «Соціальна медицина та організація охорони здоров’я» (2011 р.), «Актуальні проблеми здоров’я української людності» (2012 р.). У 2014 р. професор О.М. Голяченко очолив навчально-науковий інститут медико-біологічних проблем ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України».

Доктор медичних наук, професор О.М. Голяченко сформував основні засади організації охорони здоров’я в незалежній Україні, обґрунтував цілі, завдання і методологію економіки охорони здоров’я як науки, відтворив історію української медицини з найдавніших часів до наших днів, ідентифікував її як наукове явище в світовому контексті. [8, с. 48, 49].

Наукові інтереси професора О.М. Голяченка: «Реформа охорони здоров’я в Україні», «Переваги загальної диспансеризації сільського населення», «Історія української медицини», «Нові підходи до економіки української охорони здоров’я», «Математичне моделювання процесів управління охороною здоров’я». Він є автором понад 200 наукових праць, у тому числі двох підручників, 21 монографії. Основними працями вважав підручники для медичних ВУЗів України «Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я» (1997 р.), «Історія медицини» (2004 р.) та «Реформа охорони здоров’я в Україні» (2005 р.). Під його керівництвом виконано 12 кандидатських та дві докторські дисертації. Протягом тривалого часу О.М. Голяченко був відповідальним редактором журналу «Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України» [8, с. 77, 78]. Професор О.М. Голяченко обирався експертом Вищої атестаційної комісії України та членом спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій [1].

Колеги-медики із Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського високо оцінюють професіоналізм та науковий авторитет нашого земляка. Олександр Макарович залишиться в пам’яті працівників університету не лише як визначний організатор охорони здоров’я, але й як талановитий науковець, якому було властиве вміння узагальнювати нове, прогресивне в науці та практиці, виділяти ключові проблемні питання, організовувати науковий пошук. Протягом всієї трудової діяльності Олександр Макарович проявив себе як досвідчений педагог і вихователь студентської молоді. Його порядність, працелюбність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки і є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів і викладачів [1].

Заслуговує на увагу активна громадська діяльність Олександра Макаровича Голяченка у час становлення Української держави, зокрема як голови міського Товариства української мови, заступника голови обласної організації «Меморіал» [1]. Саме професор О.М. Голяченко у 1990 р. стояв біля витоків створення Товариства української мови і Народного Руху України у місті Тернополі.

З професором О.М. Голяченком я познайомився на другому році української Незалежності. Мене вразила його простота, яка поєднувалась із високою культурою. Запросив земляка на зустріч із учнями й колегами-вчителями у Новоборівську середню школу №1, в якій працював учителем географії. Без вагань Олександр Макарович погодився приїхати до Нової Борової. Мої учні мали змогу вперше побачити, так би мовити, «живого професора і доктора наук». На початку зустрічі він попросив підняти руки тих школярів, хто називає свого батька татом. Нажаль, «лісу рук» не було… Професор говорив з дітьми зрозумілою і доступною мовою  про українську родину та здоров’я української нації, про боротьбу українців за незалежність та виняткове значення української мови. Учні та колеги слухали його уважно із захопленням. По закінченню зустрічі Олександр Макарович зробив запис в альбомі «Горизонт» шкільного краєзнавчого гуртка: «Гарна школа. Молоді небайдужі вчителі. Доля України – у ваших руках. Хто вийде з ваших класів – патріоти, манкурти чи яничари? Постійно думайте над цим питанням, дивлячись у ці чисті дитячі очі. Хай щастить Вам у житті, доброго Вам здоров’я, хай Боже благословення не полишає Вас. 9.04.93» [11].

Доктор медичних наук О.М. Голяченко був скромною людиною. Він ніколи не хвалився своїми науковими досягненнями, не вимагав для себе особливої уваги. Його приїзд у рідну Горошківщину ставав важливою подією для інтелігенції краю. Олександр Макарович був бажаним гостем у редакції районної газети, місцевому історичному музеї, селищній раді. Він надихав людей своєю активністю, оптимізмом, енергією, інтелектом. З його приїздом до рідного краю на шпальтах «Прапора» завжди з’являлись чудові матеріали від професора О.М. Голяченка: спогади про рідну школу, вчителів та однокласників, розповіді про колег-медиків, гострі та актуальні статті про проблемні питання в галузі охорони здоров’я України.

Нарис «Мої вчителі» є зразком любові до рідної школи. «Пам’ятаю, яким щемом відізвалось серце, коли кілька років тому я переступив поріг рідної школи… Я не зустрів в її старих коридорах жодного вчителя, який мене тут учив. Не міг змиритися з цією несправедливістю, не міг і не можу до неї звикнути», – писав Олександр Макарович.

Він з теплотою та вдячністю згадує своїх вчителів-наставників. Класний керівник Анастасія Федорівна Чернілевська (Степаненко) «була талантом, глибою, її слово, за висловом поетки, було, мов криця, воно безжально ранило, коли відчувало нашу небайдужість, і врочисто піднімало, коли бачило зацікавленість і жагу знань». Кость Петрович Нечипоренко викладав історію, географію, російську мову і літературу. «Він був енциклопедистом, трибуном. Усі чекали шкільних зборів, де неодмінне слово брав Кость Петрович. Його крилаті фрази, які він чеканив мов граніт, то викликали в залі напружену тишу, то вибухали реготом і оваціями». Математику читав Броніслав Мартинович Терлецький, він «з першого дня давав зрозуміти, що пізнати глибини математики нам, простим смертним, не дано, але тим провокував декого кинути виклик долі». У прямому і переносному смислі великим вчителем-фізиком був Яків Мойсейович Шлейфман. «Оскільки він дуже багато знав, то часто виходив за рамки шкільного курсу, даючи для розв’язання задачі, яких не було в підручнику. Цим наочно ілюстрував обмеженість наших можливостей і водночас стимулював бажання стрибнути вище себе самого, заглянути за горизонт».

Цікавий спогад Олександр Макарович записав про вчителя хімії: «Мертва тиша стояла в класі, коли заходив учитель хімії Олександр Калістратович Стаднік. Коли згадую його, на пам’ять приходить спогад письменника Б. Антоненка-Давидовича про свого вчителя хімії. Це було під час бою, що тривав уже другу добу і в якому письменник командував батареєю армії УНР. Від тяжкої втоми він заснув і йому приснився урок хімії. Він так перелякався, що коли прокинувся і зрозумів, що то був сон, неймовірно зрадів, хоча навкруги розривались снаряди і свистіли кулі. Такою була дисципліна і в Олександра Стадніка. Хімію знали всі, навіть ті, хто більше нічого не знав».

Літературу у Володарськ-Волинській середній школі читали майстри своєї справи. «На уроках української літератури, яку від Анастасії Федорівни перейняла Марія Антонівна Березівська, і на уроках російської літератури, яку читала Ганна Петрівна Токова, ми поринали у світ прекрасного, високого і неземного. З однаковою силою проймалися болями кріпака Шевченка і камергера Пушкіна, надихались революційною музою Франка і Маяковського (в наш час наголос робився на революціях)».

Класним керівником у Олександра Макаровича була Н.Є. Зубрицька. «Суворим педантизмом і глибокою переконаністю були перейняті уроки вчителя історії Надії Євтухівни Зубрицької. Вона не йшла на компроміси ні при яких обставинах, послуговуючи лише однією зброєю – істиною і совістю» [5, с. 8, 9].

Олександр Макарович резюмував спогади про своїх вчителів так: «Мої вчителі були щирі, чесні і благородні люди, їхнє життя було у всіх на виду і я не пам’ятаю випадку, щоб їхні діла розходились зі словами. В коридорах моєї школи витав дух пізнання, піднесення і очікування дещо зідеалізованого майбутнього». [5, с. 9].

І як тут не згадати зустріч із однокласниками через 50 років, яка пройшла 12 серпня 2007 р. у стінах рідної школи. Натхненником та організатором її, звичайно,  виступив Олександр Макарович. Він зумів не лише зібрати та упорядкувати надіслані матеріали від Валентини Білорус, Валентини Консевич, Бориса Криворучка, Миколи Коса, Світлани Кострицької, Марії Лавринчук, Ніни Павицької-Бордюг, Миколи Ренкаса, Володимира Тосіча, Броніслави Турчин, Таїсії Туровської, Віктора Юхна, Івана Яковенка, але й видати невеликим накладом книжечку «50 років після школи. 1957-2007» – спомини учнів 10 б класу, XVII випуску Володарськ-Волинської середньої школи 1957 р. Однокласниця Валентина Білорус про Олександра Голяченка написала так: «Наш незмінний староста Голяченко (тоді Саша, Шурик) був справедливий і відвертий з усіма. Він міг пояснити домашнє завдання, але ніколи і нікому не давав списувати (що правильно робив)» [5, с. 12].

У цій книзі є перший спогад із життя Сашка Голяченка, який відноситься до березня 1944 р., і я зрозумів, чому професор О.М. Голяченко завжди був прихильником знаменитої фрази українського письменника Миколи Хвильового «Геть від Москви»: «… мама на руках несла мене в сусідський льох, а в містечку свистіли кулі. Це вертались червоні. Потім їх розмістили на певний час по хатах. Було декілька і в нашій хаті. У мене був маленький, надзвичайно розумний песик, я ним грався на подвір’ї. З хати вийшов червоний і просто так, «от нєчего дєлать», вистрелив в голову моєму песику. З тих пір я ненавиджу москалів» [5, с. 15].

Олександр Голяченко допомагав, сприяв та впливав на розвиток краєзнавчого руху у нашому краї. Професор брав участь у двох Всеукраїнських науково-краєзнавчих конференціях,  що пройшли у селищі Володарськ-Волинський / Хорошів.  У вересні 1995 р. на форумі «Горошківщина крізь призму століть», присвяченого 450-ти річчю від часу заснування районного центру, Олександр Макарович виступив із доповіддю «Здоров’я нації як соціально-духовна категорія». Ще тоді доктор медичних наук О.М. Голяченко говорив про українську націю, яка позбавлена національного ідеалу як своєрідної соціальної і духовної програми та  стала полігоном для реалізації чужинських ідей, що мала для її здоров’я катастрофічні наслідки. А ще учений констатував, що протягом століття українська нація служила гарматним м’ясом в експансіоністських діях Російської імперії, а втягнута в XX ст. насильницьким чином в комуністичний експеримент, понесла нечувані втрати [2, с. 128-130].

Професор О.М. Голяченко став учасником конференції «Музеї історії – форпости краєзнавства» до 25-ти річчя від часу відкриття Володарсько-Волинського музею історії району, що пройшла у вересні 2013 р. У своєму матеріалі «Чому такі живучі імперські символи, або чи є майбутнє у Горошок», науковець стверджував, що «Гольдштейн-штадт» або Володарськ-Волинський є найбільш уражений більшовизмом райцентром Житомирщини. Він бачив майбутнє рідних Горошок за декількох необхідних умов: «Скинути рабську психологію перед Москвою, розірвати колючий дріт, що обплутав Володарськ, очиститись від скверни. Раб, як відомо, був забезпечений притулком, йому давали їсти, на ніч – жінку, його завдання було працювати. Деякі раби були щасливі від такого розпорядку, але більшість прагнули волі. І вони досягли волі, правда, тепер їхнє майбутнє залежить тільки від них» [4, с. 84].

Мене переповнювала гордість за нашого земляка, коли влітку 2011 р. побував на презентації наукової праці Олександра Макаровича «Реформа охорони здоров’я в Україні: як вийти з кризи», що проходила в одному із конференц-залів Українського дому у місті Києві. На презентації професор О.М. Голяченко детально зупинився на головних питаннях реформування та обґрунтував організаційний, економічний та управлінський аспекти проблеми. У своїй книзі, на основі багаторічного досвіду і соціально-медичних досліджень, учений розкрив шляхи реформування української охорони здоров’я.

Олександр Макарович Голяченко є не лише науковою гордістю нашого краю. Ця видатна постать залишиться в пам’яті земляків, як відомий благодійник. Фінансова підтримка у будівництві української Свято-Покровської православної церкви рідного селища, поновлення експозицій музею історії району, видання краєзнавчої літератури – неповний перелік добрих справ нашого земляка. Сьогодні, дивлячись на пам’ятник Т.Г.  Шевченку, що був у 2015 р. споруджений у центрі Хорошева, жителі краю з вдячністю згадають Великого сина Горошківської землі О.М. Голяченка. Коли громадськість району розпочала збір коштів на встановлення у Хорошеві пам’ятника Кобзарю, то Олександр Макарович активно долучився до цієї ініціативи. «Наш шановний земляк, професор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського Олександр Макарович Голяченко продемонстрував свою щиру повагу до Великого Кобзаря та до своєї малої батьківщини – Горошківщини. Нещодавно він прибув на гостину в наш район і особисто переказав на благодійний рахунок в «Ощадбанку» власні кошти у сумі 10 тисяч гривень на спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку в нашому райцентрі. Його вчинок – це вияв великого патріотизму, синівської вдячності своїй Батьківщині та її великому сину, генію нашого народу Тарасу Григоровичу Шевченку», – написала про благодійність Олександра Макаровича Голяченка районна газета «Прапор» [10].

У домашньому архіві автора статті, Хорошівському народному музеї історії, Хорошівській бібліотеці зберігаються листи, вітальні листівки від професора О.М. Голяченка та книги подаровані видатним земляком. Зокрема, «Соціальна медицина та організація охорони здоров’я», «Економіка Української здоровоохорони», «Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я», «Історія медицини», «Вибрані праці», «Соціальна медицина», «Реформа охорони здоров’я в Україні: як вийти з кризи», «Соціальна медицина та організація охорони здоров’я», «Актуальні проблеми здоров’я української людності»,  «Лікарі Вінничини», а також декілька чисел фахового журналу з медицини «Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України».

Якось я запитав у Олександра Макаровича: чому він вирішив стати лікарем. Професор пригадав одну історію свого дитинства.

«Тоді в Горошках (в кінці 1940 – на початку 1950-х рр.) лікарів можна було порахувати на пальцях, але найпопулярнішим був доктор Матківський. Він лікував усі хвороби. Коли я з мамою переступив поріг його кабінету, склалось враження, що Матківський мене чекає. Ніби не було у нього більших турбот, ніж надати мені допомогу. І я безмежно вірив цьому лікареві. Досі пам’ятаю тепло його м’яких пальців і долонь», – розповів Олександр Макарович.

Професор Голяченко додав, що саме лікар Степан Якович Матківський зіграв вирішальну роль в обранні професії, і він завжди розповідав студентам про лікаря Матківського в контексті визначення місця так званої родинної медицини в системі медичної допомоги.

Помер Олександр Макарович Голяченко 9 листопада 2021 року, похований у місті Тернополі.

Література та джерела:

1. Голяченко Олександр Макарович (до 75-річчя від дня народження) // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – №3 (65).
2. Горошківщина: крізь призму століть : Тези наукової краєзнавчої конференції / Відп. ред. Костриця М.Ю. – Володарськ-Волинський – Житомир, 1995 – 179 с.
3. Горошківщина – перлина українського Полісся. Краєзнавча хрестоматія Володарсько-Волинського району / Упор. О.С. Голяченко. – Житомир: Вид-во «Волинь», ПП «Рута», 2005 – 128 с.
4. Музеї історії – форпости краєзнавства : Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції / Відділ культури і туризму Володарсько-Волинської РДА Житомирської області. – Володарськ-Волинський, 2013. – 94.
5. 50 років після школи. (1957-2007) / Упор. Голяченко О.М. – Тернопіль, 2007. – 60 с.
6. Сяє сонце над Іршею. Краєзнавча хрестоматія Володарсько-Волинського району / Автор-упорядник О.С. Голяченко. – Новоград-Волинський : Новоград, 2013.– 232 с.
7. Хорошівський район : Краєзнавчий енциклопедичний довідник / упорядник та відповідальний редактор О.С. Голяченко. – Житомир : Житомир Poligraf, 2019, – 528 с. + кольор. вкл.
8. Центральна Житомирщина. Збірник матеріалів науково-краєзнавчих конференцій та окремих статей (кінець XX – початок XXI ст.) / О.С. Голяченко. – Рівне : Волин. обереги, 2022. – 132 с. + 12 с. (кол. вкл.).
9. Валентина Онофріюк. Заповіт Олександра Голяченка для нас, земляків // Прапор. – 2022. – 11 лист.
10. Надія Панченко. Вчинок справжнього патріота // Прапор. – 2014. – 25 лип.
11. Олександр Голяченко. Пам’яті великого сина України та землі Горошківської // Прапор. – 2022. – 11 лист.