7 серпня минає 93 років із появи документу, що мав далекосяжні й трагічні наслідки – репресивного “закону про п’ять колосків”.

Передумови для його прийняття визрівали давно. З кінця 1920-х років Сталін, здолавши партійну опозицію і зміцнивши особисту владу, перейшов до політики форсованої індустріалізації та колективізації – так званого “великого перелому” задля побудови комунізму в країні та, в перспективі, здійснення “світової комуністичної революції” (а по суті, світової експансії СРСР).
1930 року було прийнято закон про хлібозаготівлі, за яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини врожаю зерна. На практиці, вже в 1931-1932 роках у деяких колгоспах забирали майже все зерно. Це породжувало опір селянства (часто – збройний), приховування і крадіжки зерна, масову міграцію до міст. У відповідь радянська влада посилила репресії, одним зі складових яких і був “закон про п’ять колосків”.

Офіційна назва документу, прийнятого 7 серпня 1932 року за особистою ініціативою Сталіна, була: постанова Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. Документ кваліфікував тих громадян, які зазіхають на суспільну власність, як “ворогів народу”. Боротьба з ними вважалася пріоритетним обов’язком органів радянської влади. Передбачалися такі “заходи судової репресії”:

1) за розкрадання вантажів на залізничному і водному транспорті – розстріл із конфіскацією усього майна, за наявності пом’якшуючих обставин – позбавлення волі на термін не менше 10 років із конфіскацією;

2) за розкрадання колгоспного і кооперативного майна (врожай на полях, суспільні запаси, худоба, кооперативні склади і магазини) – аналогічне покарання;

3) за застосування і пропаганду насильства і погроз щодо колгоспників з метою примусити вийти з колгоспу – позбавлення волі на термін від 5 до 10 років із ув’язненням у концентраційному таборі.

Застосовувати амністію щодо засуджених у таких справах заборонялося.
Постанову підписали Михайло Калінін (до речі, номінальний глава держави СРСР аж до 1946 року), В’ячеслав Молотов (Скрябін) і Авель Єнукідзе.

В народі драконівську постанову прозвали “закон про п’ять колосків” – або навіть “про три колоски” – через те, що вона давала формальний привід засудити і стратити вмираючу від голоду людину, яка з відчаю наважувалася поцупити з колгоспного поля хоча б кілька колосків зернових.

Такі випадки стали настільки масовими, що керівництво СРСР почало називати їх “перегинами на місцях” і перекладати відповідальність на місцеві органи ОДПУ і міліції, які, мовляв, “втратили почуття міри”.
“Закон про п’ять колосків” став прологом страшної трагедії українського народу – Голодомору 1932–1933 років. Лише протягом кількох років за ним було засуджено близько 200 тисяч осіб, з них 11 тисяч – до смертної кари. Постанова від 7.08.1932 діяла навіть під час Другої світової війни і втратила силу тільки у 1947 році.

Джерело