Активна учасниця феміністичного руху Ольга Кобилянська була, передусім, жінкою – зі своїми переживаннями, розчаруваннями, мріями, які вона виливала у листах подругам Лесі Українці, Софії Окуневській та в тих самих повістях, оповіданнях, новелах.

Саме про це – жіноче, а не письменницьке життя Кобилянської, написав для журналу Opinion Сергій Осока. Те, чого не розповідають на уроках літератури за 8 клас…

«Ольга Кобилянська – дуже несподівана для української літератури зламу ХІХ–ХХ століть. Від нескінченних жінок-селянок – дівчат, молодиць, покриток, кумась, свекрух, невісток – її героїні відрізнялися не тільки своєю інтелігентністю, емансипованістю, нескінченними пошуками ідеалу, а й досить виразними сексуальними пориваннями. Навіть уявити складно, щоби Маруся Квітки-Основ’яненка, Мотря Нечуя-Левицького чи навіть розбещена й люта панночка-інститутка Марка Вовчка пішли в своїх просторікуваннях трохи далі за «брівоньки, як шнурочки», «віченьки, як зорі» тощо. Твори Ольги Кобилянської просто дихають непідробною живою тілесністю. «Розгубленість і страх чоловіків перед фемінізмом узагалі, і Кобилянською зокрема, пояснювалися й тим, що вона торкнулася сфери, яка не існувала для патріархальної культури. Йдеться про сексуальність», – пише Соломія Павличко.

    Хтозна, може, саме цей чоловічий страх і завадив Кобилянській бути щасливою?

Шляхетна не “татова донька”

Народилася Ольга Кобилянська в містечку Гура-Гумора на Південній Буковині 27 листопада 1863 року. Можна сказати, що їй пощастило з родиною. Мати – наполовину німкеня, наполовину полька, родичка відомого німецького поета-романтика, вивчила українську мову та прийняла греко-католицьку віру з пошани та любові до чоловіка. Батько – дрібний урядовець, шляхетського роду, з Наддніпрянщини. Ольга була вже четвертою в багатодітній родині. Великих статків не було. Незважаючи на це, мати старалася навчити доньок – хороших манер, умінню підтримати розмову, триматися в товаристві. Батько ж гадав, що його обов’язок – дати добру освіту хлопцям, а дівчата самі заміж повиходять та якось і будуть.

«Якби я правильно могла описати злидні, які в нас панують… який жахливий батько… Ні я, ні Євгенія не одержуємо без лайки навіть п’ять крейцерів на листи. Ох Боже!.. Я не маю ні пошани, ні серця для мого батька… Коли батько хворів, була я цілком байдужа – це не моя вина», – ось у таких барвах описує Кобилянська свої дитячі роки.

Романтична товаришка Кобилянська

Своє перше кохання Ольга переживає в містечку Кімполунг, куди родина переїхала через батькову хворобу. То був хлопчик-школяр – мабуть, її ровесник. Певно, саме тоді Кобилянська і спізнала вперше страшенну неподатливість, мінливість, дуалістичність власної натури. Відмовлялася, коли хотілося погодитись. Казала «ні», коли серце твердило «так». Утікала – і прагнула залишитись. «Коли я віддавалась свобідно враженням серед природи і мрії роїлись в голові та викликали чудні почування в душі, а очі наче бачили постаті між деревами, – просилися опинитися на папері»…

Усе в ній дивно перепліталося, навіть переплутувалося, змінювалося одне іншим. І все це швидко, як вітерець, що брижить воду. Згодом закохалася в родича – студента Ґеня, який приїздив на канікули. Проте він бачив в Ользі тільки товаришку, начитану й розумну дівчину.

    Коли він поїхав, Ольга цілий рік чекала від нього листів. Марно…

Уявне життя однієї дівчини

Свої перші літературні спроби Кобилянська ретельно від усіх приховувала, бо вважала їх чимось майже гріховним. Наступне кохання – урядник Альфонс Кучинський – живиться теж тільки з її багатої уяви. Щоденникові записи все сміливіші, відвертіші, з них уже прозирає щось виразно феміністичне: «Наколи б був він зажадав її від батька за жінку – її було б то щастя, здається, убило. Так інтенсивно, сильно, так безтямки любила вона його. Була б виробилася така жінка, що мужам своїм утирають ноги волоссям своїм не з покори, а з любові. Велика любов не знає жодного упокорення…»

Кобилянській – сімнадцять. Сила її емоцій просто збиває з ніг. Вона спрагла, таємнича, витончена. Полюбляє їздити верхи. У неї тонкі доглянуті руки. «Гортенза, або Нарис про життя однієї дівчини» – її перша автобіографічна повість.

Джерело