26 липня 1880 року народився найпопулярніший український письменник початку XX століття й один з найвпливовіших політичних діячів свого часу.

Володимир Винниченко

Писати про Україну й боротися за неї

Володимир Винниченко «возвеличувати собою українське», за власним висловом, почав ще в гімназії. Він походив з бідної родини й спілкувався рідною мовою, через що постійно чув кпини однокласників: «тебе в чиновники готують, а не у свинопаси!». За ці слова кривдникам було непереливки, проте Винниченкові як здібному учневі бійки пробачали. А от поему про Запорозьку Січ — вже ні: відрахували з гімназії. Проте ані письменницький, ані політичний таланти притлумити не вдалося. З 1902 року Винниченко вже був відомий як письменник, автор блискучих оповідань, з 1903 року — ще і як політик, один з найавторитетніших членів Української соціал-демократичної робочої партії. У 1917-му став заступником голови Центральної Ради. Очолював українську делегацію, яка передавала Тимчасовому уряду вимоги про надання Україні автономії. В росії делегатам відповіли: «Харківщина, Таврія, Катеринославщина, Херсонщина? Та які ж вони українські? Там і населення в більшості не українське, то, словом, руський край». Саме тоді Винниченко вивів політичну аксіому, актуальну досі: «російська демократія закінчується там, де починається українське питання». У 1918—19 роках Винниченко був одним з очільників Директорії. 22 січня 1919 року першим підписав Універсал Соборності українських земель. Щоправда, невдовзі його усунули з уряду за ліві погляди, і він емігрував. Писав: «я їду за кордон, обтрушую з себе весь пил політики й поринаю у своє справжнє діло — літературу… Я їду як письменник, а як політик всією душею хочу померти». Змінивши кілька країн, з кінця 1920-х Володимир Винниченко перебував у Франції, де жив з письменства й живопису.

Психологічні драми й філософські романи

Феномен Володимира Винниченка в тому, як віртуозно йому вдавалося поєднувати розлогу політичну діяльність і мегапопулярне й водночас глибоке письменство. 1909 року Михайло Коцюбинський писав: «Кого в нас читають? Винниченка. Про кого скрізь ідуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка». У 1910—1920-х роках п’єси Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь» (1911), «Закон» (1917), «Гріх» (1919) ставили не лише від Чернівців до Тифліса, від Петрограда до Ростова-на-Дону, але й на сценах всієї Європи. Сценарну майстерність з ним на рівних обговорювали К. Станіславський і В. Немирович-Данченко, М. Садовський і Г. Юра. Тоді ж активно друкували й перекладали романи Винниченка «Чесність із собою» (1911) і «Записки кирпатого Мефістофеля» (1917). Згодом, вже під час другої еміграції, письменник створив роман «Сонячна машина» (1926), присвячений «…моїй сонячній Україні», — перший український фантастично-філософський твір такого формату.

Володимир Винниченко

Малий програш і велика перемога

У 1932—33 роках в еміграції письменника шокував голодомор в Україні, він звернувся з листом протесту до політбюро ЦК КП(б)У — і це поставило хрест на його популярності в срср. Наприкінці 1920-х твори Володимира Винниченка двічі видавали багатотомниками — понад 20 (!) томів, а за кілька років вони потрапили під повну заборону й були вилучені з радянських бібліотек. У 1950-му, в останній рік життя, Винниченко написав роман «Слово за тобою, Сталіне!» — досі мріючи у власний улюблений парадоксальний спосіб вибудувати діалог з владою. Задум виявився нереальним, Винниченко знову зазнав поразки в окремій битві — але не у війні проти тирана. «Ви уявіть собі: я народився в степах. Ви розумієте, добре розумієте, що то значить „у степах“? Там передусім немає хапливості… І тому чоловік собі їде, не псуючи крові хапливістю, і нарешті, приїжджає туди, куди йому треба… В тих степах виробилася кров і душа моя», — нотував Винниченко у щоденнику і як у воду дивився: зрештою приїхав куди треба. Приклад головного героя Винниченкового оповідання «Талісман» надихнув микиту хрущова, за спогадами його радника, в лютому 1956 року виголосити на XX з’їзді кпрс відому промову, яка засудила культ сталіна, терор і злочини, скоєні владою в 1930—1950 роках, і започаткувала період відлиги.

Джерело